Кафедра духових та ударних інструментів

Духова педагогіка у Львові має свою давню історію. Перші професіонали - виконавці на духових інструментах з'явилися тут багато століть тому і своєю творчістю заклали у нашому місті основи професійного виконавства на духових інструментах. Архівні джерела повідомляють імена музикантів, які жили у Львові у ХУ-ХУІІ ст. Серед них - виконавці на духових інструментах: фістулятори (флейтисти) Яків (згадка 1414 р.) та Каспар (бл. 1568), трубачі Яків Боярин (1579) та Іштван (1578), тромбоністи Юрій Іжик (1567) і Андрій (пом. 1588), штортисти (фаготисти) Войцех (бл. 1588) та Себастіан (бл. 1611). Ці музиканти були, ймовірно, членами Львівського музичного братства, статут якого був затверджений 9 березня 1580 р. На базі цього інституту формувалася музична освіта духовиків. Братство було школою професійної майстерності, де учні удосконалювали своє вміння під керівництвом досвідчених музикантів. Члени цеху (майстри) мали право утримувати біля себе учнів, яких навчали протягом кількох років і були зобов'язані вивчити у підмайстри.

У другій половині XVIII – першій половині XIX ст. у Львові пожвавлюється культурне життя. Виникає стаціонарний німецький театр (1776), а при ньому – постійно діючий оркестр з по­вною духовою групою, виникають інші мистецькі колективи. З появою постійних місць праці серйознішими стають і вимоги до виховання молодих спеціалістів-духовиків. Відповідно зрос­тала і роль педагогів. До найвідоміших імен виконавців та викладачів-духовиків, які працювали у Львові того часу, відноситься ім'я Антоніна Вейнерта (в подальшому першого професора флейти у Варшавській консерваторії, 1821), Міхала Яцковського (учителя видатних музикантів -композиторів, диригентів, флейтистів, педагогів Франца та Карла Доплерів), Альфреда Боровського (шанованого у місті викладача-духовика, який працював у Музичному Інституті при ГМТ), Юзефа Башни (одного з керівників ГМТ, вчителя співу, гри на флейті, капельмейстера кафедрального собору), Франца Кароля Поллака (диригента, співака, виконавця на духових інструментах, органіста, композитора, який викладав у Львові музику та спів, працював капель­мейстером німецького театру), а також гобоїста Лаїно, басетгорніста Альшера, валторніста Вінченца Кітри, які були одночасно артистами оркестру львівського театру.

З відкриттям консерваторії ГМТ, у цьому закладі починає працювати Карл Брунгофер, що викладав гру на усіх духових інструментах. У1855 році у нього навчалися двоє кларнетистів, троє флейтистів та гобоїст. Спід зауважити, шо педагоги-духовики того часу були прихильниками академічного на­прямку в навчанні студентів. Справа технічного вдосконалення учня була у них в центрі уваги, завдання ж художнього виховання відсувалися на другий план. Викладачі виховували оркестрових музикантів, ансамблістів, здатних виконати будь-яке зауваження диригента, а не яскравих особи­стостей, глибоко ерудованих музикантів. Зрештою, головним завданням консерваторії у той час було створення симфонічного оркестру, на що й були спрямовані зусилля закладу.

З часом становище покращилось, і у класах викладачів-духовиків, які працювали у 1880-х роках, застосовувалася прогресивніша методика навчання студентів. 1881 року у консерваторії ГМТ пра­цювало 10 викладачів. Серед них три викладачі-духовики: Карл Фердинанд Лянґ (флейта), Францішек Лінка (кларнет), Францішек Керчек (валторна). Через сім років, у 1888-му в консерваторії від­криваються класи гобоя (професор Фр.Фугль) та фагота (професор Рудольф Рааб). А на початку XX ст. класи усіх дерев'яних та мідних духових інструментів уже повністю сформувались.

Серед викладачів-духовиків початку нового століття виділяється постать Ентоні Шпатта (1860-1919) - випускника Віденської консерваторії (клас професора Ф. Доплера), першокласного флейтиста, зразкового викладача, високоерудованої людини. Він був запрошений до Львова диригентом Г. Ярецьким у 1893 році, отримав посаду першого флейтиста театрального оркестру, а через рік став професором консерваторії ГМТ. В подальшому Е. Шпатт викладає флейту і у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка. У Львові Е. Шпатт розгортає активну конце­ртну діяльність, часто виступає з оркестром та з сольними концертами. Після приходу до консе­рваторії нового викладача, життя в класі флейти значно пожвавилось. З кожним роком збільшувалась кількість учнів-флейтистів, вони виступали у концертах студентів консерваторії, прохо­дили оркестрову практику, отримували відзнаки на іспитах з фаху. За період з 1895 до 1912 року у професора Е. Шпатта навчалося 33 студенти. Значно розширився і навчальний репертуар: обов'язковими стали твори Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Г. Ф. Генделя, Ф. Кулау, натомість надмірне використання в педагогічній практиці творів салонного характеру відходить у минуле.

На початку XX століття курс навчання гри на духових інструментах у консерваторії ГМТ був розрахований на дев'ять основних років, крім того було передбачено два роки "надзвичай­ного" та "підготовчого" курсів.

Не можна оминути увагою ще одного відомого педагога, який працював у Львові перед початком Другої Світової війни. Найкращим учнем Ентоні Шпатта та Станіслава Шера, що продовжив у Львові традиції флейтового виконавства та педагогіки, був Євгеніуш Товарніцкий (1904-1971) - вихованець консерваторії ГМТ. У1927 році Є. Товарніцкий удосконалював свою майстерність у Паризькій консерваторії під керівництвом Марселя Муаза, а 1928-го посів посаду артиста оркестру польського радіо у Львові та розпочав викладацьку діяльність у консерваторії. Євгеніуш Товарніцкий -автор "Школи гри на флейті" у 3-х частинах та посібника «Навчання гри на малій флейті". Крім того, він - один з творців довідника "Flet ot A do Z". Після Другої Світової війни (1947) Є. Товарніцкий переїжджає до Кракова, де працює на посаді першої флейти в оркестрі польського радіо та телебачення.

Отож, у Львові існували мистецькі школи, час існування яких охоплював півтора століття розвитку виконавства на духових інструментах, започаткувавши певну спадкоємність. У флейтовому виконавстві небезпідставно вважаємо Франца та Карла Доплерів учнями Міхала Яцковського; Ентоні Шпатт навчався у Віденській консерваторії і був учнем Франца Доплера, а відомий львівський флейтист Євгеіуш Товарніцкий був учнем Ентоні Шпатта у консерваторії Га­лицького Музичного Товариства.

Секція духових інструментів Львівської державної консерваторії сформувалася у 1940-х ро­ках. До її складу увійшли дипломант Всесоюзного конкурсу Ф. С. Прохачов (флейта), Г. У. Могила (гобой), О. В. Васильєв (кларнет), М. М. Тополь (фагот), В. В. Прядкін (валторна), С. Гуляєв (тромбон), Ф. В. Жубр (труба). Спочатку викладачі-духовики входили до складу і оркестрової кафедри. Факт виокремлення духової секції при оркестровій кафедрі знаходимо у IIротоколі №5 засідання оркестрової кафедри від 1949 року. За пропозицією завідувача кафедри Д. М. Лекгера секція духових інструментів була відокремлена, а її керівником обрали в. о. доцента П. Гуляєва. Павло Степанович Гуляєв закінчив Московську державну консерваторію по класу тромбона у професора В. М. Блажевича. Працював артистом філармонічних оркестрів у Москві, Сталінграді, Свердловську, Алма-Аті, Ялті, Горькому. З 1945 року Павло Степанович артист оркестру Львівської філармонії, з 1946 року –  викладач консерваторії.

До середини 1950-х років педагогічний склад секції духових інструментів поступово стабілізувався, зросли набори студентів, досягаючи оптимальної кількості, з усіх різновидів духових інструментів повністю сформувався контингент. З'явилися яскраво обдаровані випускники-виконавці. У музичних училищах та школах Львова, Дрогобича, Івано-Франківська, Тернополя, Чернівців, Ужгорода, Луцька, Рівного, Хмельницького почали працювати молоді музиканти-педагоги, які у своїй роботі не поривають творчих зв'язків з секцією духових та ударних інструментів ЛДК.

У ті роки у ЛДК працював непересічний музикант - Дмитро Михайлович Біда (1919-1979). Його з повним правом можна назвати основоположником сучасної львівської школи флейто­вої гри. Учні майстра працювали у музичних закладах Львова, а переважна більшість мо­лодих музикантів-флейтистів нашого міста є творчими онуками флейтиста. Метод занять та підхід до навчання флейтистів Дмитра Біди (у якому найважливішим був яскраво виражений пошук феномена учня, його неповторності у мистецтві і відповідно індивідуальне ставлення до таланту) стають визначальними у роботі сучасних львівських педагогів-духовиків. Дмитро Біда працював старшим викладачем Львівської державної консерваторії, викладачем музичного училища та спеціальної музичної школи-інтернату після закінчення ЛДК у 1950 році (клас ви­кладача Ф. С. Прохачова). Та ще з 1946 року він був солістом симфонічного оркестру Львівської філармонії. Згодом (1957) Д. Біда стає солістом оркестру Київської опери, а від травня 1959 р. і до кінця життя - солістом Заслуженого симфонічного оркестру Ленінградської філармонії під керівництвом видатного диригента Є. Мравінського. Час праці Д. М. Біди у Ленінградській філармонії- це період його визнання як одного з найкращих флейтистів. Д. М. Біда працював під керівництвом визначних диригентів Є. Свєтланова, І. Стравінського, К. Іванова та інших, виступав з геніальними солістами - Д. Ойстрахом, В. Буяновським, які дали виконавцеві чудову творчу характеристику. Доказом великого таланту Д. М. Біди можуть служити його записи на платівки Концертів А. Вівальді, А. Онеґера, Октету І. Стравінського, Концертів В. А. Моцарта. Львівські музиканти пишаються тим, що Д. М. Біда жив і працював у Львові та започаткував тут сучасну українську школу гри на флейті. Свідченням цього є, зокрема, проведення Міжнарод­ного конкурсу молодих виконавців на дерев'яних духових інструментах імені Д. Біди, початок якому було покладено у Львові в 1996 році.

Юрій Іванович Смірнов (1928-1996) продовжив традиції флейтового виконавства та педаго­гіки, започатковані у Львові викладачами Ф. Прохачовим та Д. Бідою. Випускник ЛДК 1957 року, Ю. Смірнов завдяки високому професіоналізму, широкому світогляду в галузі музичної культури, багатому виконавському та педагогічному досвіду зумів підняти виконавство на флейті у Львові на якісно новий рівень. Він органічно поєднував виконавську діяльність з педагогіч­ною, організаційною та науково-методичною роботою. З класу Ю. Смірнова вийшла велика кількість висококваліфікованих спеціалістів -лауреатів різноманітних конкурсів, таких як Ю. Зацерковний, Г. Галанта, В. Попадюк, Ю. Вовк, Ф. Балог, О. Тімур, О. Шустов, А. Карпяк і ін. Йому належать обробки та переклади творів для флейти, гобоя, ансамблів духових інструме­нтів. Особливо цінними є його редакторські нотатки щодо штрихів та характеру динаміки у творах А. Вівальді, Г. Ромберга, В. Моцарта, Р. Сімовича, В. Камінського.

Один з видатних фаготистів України – професор ЛДК Володимир Миколайович Семеніченко (1928-1996). Його музична доля дещо незвична, оскільки початок творчого шляху був пов'язаний з іншим інструментом. В. Семеніченко закінчив Дніпропетровське музичне училище по класу скрипки і вступив до Львівської консерваторії. Блискуче обдарований музикант, наділений аб­солютним слухом, дуже амбітний, вимогливий і категоричний у своїх судженнях, він вважав, що як скрипаль втратив перспективу, не вірив у можливість дальшого свого зростання. Але зумів віднайти несподіваний вихід: за порадою викладача М. М. Тополя, починаючи з II курсу у короткий термін опановує гру на фаготі. Його успіхи були просто вражаючими: відмінне звучання, красива виразна гра, чітка, рівна техніка, майстерні штрихи – усе це стало підґрунтям для блискучого завершення навчання у консерваторії та вступу до аспірантури Київської консе­рваторії ім. П. Чайковського, де його керівниками були видатні музиканти В. Яблонський та М. Літвінов. В. Семеніченко став першим з львівських духовиків, хто захистив кандидатську дисертацію. Він виконав сольний концерт з різноманітною програмою, що включала чимало творів різних стилів та жанрів. У 1955 році фаготист повернувся до Львова, став викладачем кафедри оркестрових інструментів, згодом замінив П. С. Гуляєва на посаді завідувача відділу духових інструментів. В. Семеніченка запросили до симфонічного оркестру Львівської обласної філар­монії, у якому виконавець став солістом, першим фаготистом у цьому колективі. Диригенти високо оцінювали його гру. Соло фагота у симфоніях Л. Бетовена, Г. Берліоза, П. Чайковського, Д. Шостаковича у виконанні В. Семеніченка вражали своєю виразністю, технічною довершеніс­тю, відмінним художнім смаком, чистою інтонацією, відчуттям стилю. У 1957 році В. Семеніченко стає лауреатом Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у м. Москві. Він першим виконав у Львові "Тему з варіаціями для фагота з оркестром^,, відомого литовського композитора А. Дваріонаса, Концерт для фагота з оркестром В. Дубовського, часто виступав у складі ансамблів різних складів. Викладацька робота майстра також принесла позитивні наслідки. Фаготисти – випускники класу В. Семеніченка працюють у театрах, симфонічних, духових оркестрах, навчальних закладах Львова та інших містах України. Він одержав вчене звання доцента, а на початку 1990-х років - професора. З класу педагога вийшло понад 38 відмінно підготовлених фахівців, які гідно представляють львівську школу гри на фаготі. В. Семеніченко - автор обробок, перекладів, транскрипцій творів для фагота, англійського ріжка, ансамблів. Його наступник по кафедрі, колишній студент, а нині - молодий викладач В. Старко гідно продовжує традиції свого педагога.

Владислав Олександрович Швець (1926-2006) – видатний музикант, педагог. Пройшов нелегкими дорогами війни, яку завершив у Відні, але ще деякий час залишався на військовій службі. У столиці Австрії доля звела його з відомим композитором Францем  Легаром. Розпочаті ще у юнацькому віці заняття музикою та природна обдарованість дозволили йому стати відмінним трубачем, спочатку військовим, а потім цивільним - професійним музикантом, солістом оркестру Львівського оперного театру. Закінчив культурно-освітній технікум та Львівську державну консерваторію ім. М. В. Лисенка (клас труби А. В.Жубра). 3 1961 року – викладач, заступник директора середньої спеціальної музичної школи-інтернату, з 1966 року - викладач консерваторії, згодом -декан оркестрового факультету. Наступні десятиріччя В. О. Швець вів активну методичну і викладацьку роботу, був надзвичайно активним у громадській діяльності. На межі 1960-1970 у пору зрілості сформувалося його педагогічне кредо. В. Швець робить серію глибоких, цікавих за змістом доповідей на конференціях, полемізує з відомими авторитетами Г. Орвідом, М. Бердиєвим, видає низку цінних методичних розробок. Працює у складі журі конкурсів, оглядів, фестивалів. З 1985 року він доцент, з 1998 року-професор кафедри. Кількість його випускників перевищила цифру 100. Серед них є лауреати конкурсів, інші (В. Кшижевський, Р. Наконечний, В. Давиденко, В. Копоть)-відзначені почесними званнями. Школа гри на трубі, яку сформу­вав професор В. О. Швець, довела свою життєвість, прогресивний характер, її творчі принципи продовжують і розвивають учні. В. О.

Степан Федорович Ганич (1936-1992) - видатний музикант-педагог класу тромбона, який виховав десятки фахівців з відмінними професійними навичками, високою якістю звуковидобування, інтонації, штрихів, виконавських технічних прийомів. Ці найбільш цінні риси виконавства і принесли велике визнання його школі гри на тромбоні. Учні С. Ганича після закінчення музичної школи чи консерваторії були завжди добре підготовленими до професійної діяльності і відповіда­ли найсуворішим критеріям. З дитинства С. Ганич пройшов добрий вишкіл гри на скрипці. У сім'ї Ганичів це було традицією. Крім того, його батько був власником відомої фабрики дзвонів. На львівських дзвіницях чи не половина усіх дзвонів старого виготовлення позначені його фірмовою поміткою. У музичному училищі Степан Ганич захопився грою на тромбоні, поступив до Київсь­кої консерваторії, яку закінчив у 1959 році у класі відомого музиканта, чудового педагога професора М. Добросєдова. Через рік прийшов до оркестру Львівської консерваторії. Викладав гру на тромбоні, тубі, вів клас камерного ансамблю, пізніше керував духовим оркестром. Його праця з ансамблями та духовим оркестром стала взірцем для кількох поколінь музикантів-духовиків усіх спеціальностей: стрій та система штрихів в поєднанні з особливим, прецизійним "опорним" ритмом позначилися на виконавській манері молодих музикантів. Випускники С. Ганича з успіхом працюють у численних виконавських колективах України, країнах ближнього та дальнього зарубіжжя (Росія, Молдова, Словаччина, Єгипет). Він є автором обробок та перекладів творів для тромбона та ансамблів духових інструментів. Неабияку цікавість викликає його методична праця "Ін­тонація та тембр при грі на тромбоні". С. Ганич був членом журі республіканських конкурсів у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, Одесі. Його учні – лауреати республіканських конкурсів Л. Меленець, О. Савельєв, В. Лущенко – представляють школу гри на тромбоні, основи якої перейняли від свого викладача. Вони успішно зміцнюють і розвивають його принципи виконавства та методики викладання гри на духових інструментах. Конкурс виконавців на мідних духових інструментах, започаткований у Львові у 2005 році носить ім’я видатного педагога-тромбоніста.

Володимир Миколайович Носов (1932-2005) –  професор, відомий музикант-педагог, обдарований виконавець-кларнетист, диригент, композитор, методист-дослідник. Початкову музич­ну підготовку одержав у 1945 році, знаходячись в Італії, був вихованцем військового духового оркестру Туркестанського військового округу. У 1954-1957 рр. навчався у класі кларнета Львів­ського музичного училища, одночасно виявив диригентські здібності, оволодів професійними навичками гри на саксофоні. Продовжив навчання у Львівській консерваторії (клас ст. викладача Карла Геннела). 3 1963 року-викладач Львівської консерваторії: вів спеціальний клас кларнета та саксофона. Розробив та викладав протягом багатьох років курси лекцій з методики  викладання гри на духових інструментах та історії виконавства на духових інструментах. У 1965-70 роках – диригент симфонічного оркестру Львівського політехнічного інституту, 1970-1983рр. – художній керівник та головний диригент народного духового оркестру того ж інституту. Володимир Миколайович – лауреат Всесоюзного конкурсу-фестивалю 1967 р. З класу В. Носова вийшло 126 фахівців-кларнетистів і саксофоністів, 20 з яких є лауреатами конкурсів, фестивалів. Професор В. Носов – автор значної кількості творів для кларнета та інших духових інструментів. Ці твори побачили світ у видавництвах "Музика" (Москва), "Музична Україна" (Київ). Особливо популярними є його збірки етюдів, цикли п’єс "Гуцульський триптих" та ін. для кларнета-соло.

У кінці 1950-х та 1960-х роках викладачі кафедри починають систематично виступати з допо­відями та показовими уроками на регіональних та обласних конференціях, готують студентів до участі в конкурсах. Підноситься рівень духового виконавства. Про це свідчить поява перших лауреатів та дипломантів конкурсів Ю.Зацерковного, К.Маргевки, В.Семеніченка, В.Попадюка. У 1963 році гобоїст Л.Бєлінський стає дипломантом Всесоюзного конкурсу і проходить за конкурсом до Лос-Анджелеського симфонічного оркестру.

У 1965 році була створена окрема кафедра духових та ударних інструментів. Її очолив Воло­димир Володимирович Прядкін (1911-1983). Він навчався у Харківській консерваторії по класу валторни у В. Кокотова. У 1950 році закінчив екстерно Львівську державну консерваторію. Працював солістом симфонічних та оперних оркестрів Харкова, Києва та Львова. З 1944 року викладав у ЛДК.  У цей час створений на кафедрі оркестрового диригування духовий оркестр значно стимулював виконавську роботу, активність студентів-духовиків, що виявилася у звітних концертах та державних випускних іспитах.

З 1969 року кафедру духових та ударних інструментів очолює В'ячеслав Борисович Цайтц – яскравий виконавець, педагог, композитор. Він закінчив у 1961 році Львівську консерваторію за класом гобоя у Н.В.Терентьєва, а у 1969 році - історико-теоретичний факультет ЛДК. В 1957-1971 р. працював солістом симфонічного оркестру Львівської філармонії. З 1961 р. В.Цайтц викладає у Львівській державній консерваторії. Клас професора закінчили близько 60 музикантів, багато з яких стали лауреатами міжнародних та регіональних конкурсів. В'ячеслав Борисович, заслужений діяч мистецтв України(2006), професор(2007) -  автор наукових статей, творів концертного репертуару (Концертіно для гобоя та оркестру), етюдів, обробок, перекладів і т.і. Серед доповідей на міжнародних наукових конференціях вирізняється виступ В’ячеслава Борисовича під час V-го Міжнародного фестивалю виконавців на духових інструментах у м.Катовіце (Польща) з доповіддю на тему виконавства на духових інструментах у Західному регіоні України.

З моменту організації кафедри на денній та заочній формах навчання підготовлено біля 900 фахівців. Випускниками кафедри гордяться оркестри Львова та Західної України, навчальні заклади, театри, концертні організації. Розширюється географія міст та музичних закла­дів, де працюють випускники ЛДК – це Київ, Москва, Одеса, Харків, Донецьк, Душанбе, Сім­ферополь, Тбілісі, Тель-Авів, Амстердам, Вашингтон, Будапешт та ін. Сьогоднішній склад кафедри належно виконує покладений на нього обов'язок виховувати творчу молодь.

У 1994 році відкривається новий десятий фаховий профіль – саксофон. Для роботи залучені викладачі-кларнетисти Ю.Корчинський, М.Мар'яш, гобоїст В.Гінзбург, саксофоніст Я.Проців. Відхід таких досвідчених майстрів, як проф. В.М.Семеніченко, доценти Ю.І.Смірнов, В.С.Антонів, В.О.Швець, В.М.Носов поставили кафедру перед вимогою залучення до викладацької роботи нових перспективних кадрів. Запрошені на кафедру викладачі  А. Карпяк, В. Старко, Л. Закопець, Д. Олійник, О. Боднарчук, своєю діяльністю підтвердили надії, які на них покладала кафедра. Вони виявили високий рівень викладацької роботи, беруть активну участь у виконавській роботі кафедри. Зростання виконавського рівня студентів, їхня активність у концертно-виконавській діяльності свідчать про формування на базі кафедри виконавських шкіл, які стають помітними у масштабі України, їх значення виходить далеко за регіональні рамки. Особливо яскраво ця передача традицій спостерігається у Львівській школі флейтистів – від Ф. Прохачова, Д.Біди, Ю. Смірнова до їхніх послідовників В. Жолубака, кандидата мист., доцента А.Карпяка, О.Павленко. Львівська школа гобоїстів представлена Г.Могилою, В.Терентьєвим, професором В.Цайтцом, Л.Закопцем, М.Закопцем. «Цех» кларнетистів сягає викладацьких здобутків Ю.Хабаля, О.Васильєва та продовжує свою історію в класах К. Геннела та професора В. Носова, доцента кафедри Ю. Корчинського, ст. викладачів М.Мар'яша, І.Проціва, викл. А.Сеньковича. Школа гри на фаготі охоплює діяльність І.Мері, М.Тополя та професора В.Семеніченка, ст. викладача В.Старка. У 2001р. пішов з життя Заслужений діяч мистецтв України, видатний педагог, патріарх львівських валторністів, доцент В.С.Антонів. Його справу продовжує відмінний педагог-музикант С.І.Кисилевич – вихованець  київської школи видатного музиканта та педагога, Заслуженого артиста України професора М. Я. Юрченка. Помітною у музичному світі є спадкоємність традицій у класі труби, що тягнеться від А. Жубра, професора В. Швеця до Заслуженого артиста України Р. Наконечного, кандидата мист., доцента І.С.Гишки та у класі тромбона і туби: від П. Гуляєва, С. Ганича - до Лауреата республіканського конкурсу ст. викладача Л. О. Меленця, О. Є. Савельєва. В класі ударних інструментів продовжувачами школи, закладеної у 1940-1950-х роках відомим педагогом Б. Шейком, є Заслужений артист України, професор кафедри Б. М. Олійник та його син – викладач  Д.Б.Олійник.

Значення львівських виконавських шкіл гри на духових та ударних інструментах неодноразово відзначалося зарубіжними фахівцями найвищого рівня. Завдяки плідній діяльності кафедри усі виконавські колективи м. Львова мають у своєму складі оркестрові кадри високого професійного рівня.

Сьогоднішню успішну роботу кафедри забезпечують викладачі: В. Б. Цайтц (зав. кафедри, професор, заслужений діяч мистецтв України, клас гобоя), Б. М. Олійник  (доцент, Заслужений артист України, клас ударних інструментів), О.С.Кудряшов (професор, Заслужений артист України, клас флейти), Р. В. Наконечний (доцент, Заслужений артист України, клас труби), А. Я. Карпяк (доцент, кандидат мистецтвознавства, клас флейти), І.С.Гишка (доцент, кандидат мистецтвознавства, клас труби), Ю. В. Корчинсь­кий (доцент, клас кларнета), І.В.Проців (ст.викл., Заслужений артист України, клас кларнета), С.І.Кисилевич (ст. викладач, клас валторни), М. В. Мар'яш (ст. викладач, клас кларнета), Л. О. Меленець (ст. викладач, клас тромбона, туби), О.Є.Савельєв (ст.викл., клас тромбона, туби), В. Г. Старко (ст. викладач, клас фагота), В.Г.Боднарчук (ст.викладач, клас саксофона), Д. Б. Олійник (ст.викладач, клас ударних інструментів), Л. М. Закопець (ст. викладач, клас гобоя), П.І.Вокалюк (ст. викл., клас труби), О.Ф.Павленко (викл., клас флейти), А.Я.Сенькович (викл., клас кларнета).

Викладачі кафедри сприяють активній концертно-виконавській діяльності студентів. Починаючи з середини 1980-х років, проводяться внутрішні конкурси, підсумкові та тематичні концерти, звітні вечори, меморіальні концерти, присвячені видатним львівським музикантам-духовикам. Особ­ливо активною була участь духовиків у Фестивалі музики бароко (1985). З виконанням творів Й. С. Баха, Ґ. Ф. Генделя, Ґ.Ф.Телемана разом зі студентами своїх класів виступили викладачі Ю. Смірнов, В.Цайтц. Кафедра організовувала тематичні концерти «Українська музика для духових інструментів», цикл концертів з творів В. Моцарта (виконано усі твори, написані композитором для флейти, гобоя, кларнета, фагота, валторни, а також для змішаних ансамблів). Проведено кон­церт пам'яті видатного педагога-тромбоніста С. Ганича, концерт "Віртуозні твори для духових інструментів" та ін. Помітною подією у житті кафедри були звітні концерти викладачів В. Цайтца, В. Носова. Значний резонанс мав концерт-вечір спогадів пам'яті відомого флейтиста Дмитра Біди (1994). Починаючи з 1989 року налагоджуються зв'язки з фахівцями із Західної Європи та Амери­ки, відбулися зустрічі, майстер-класи, спільні концерти.

Останній, 10-річний період відзначився новими зрушеннями у виконавській діяльності викладачів та студентів кафедри: значно зросла їхня заангажованість у роботі різних виконавських колективів - оркестрів та ансамблів в Україні та за її межами. Викладачі кафедри ведуть активну концертну діяльність. Так, лауреат всесоюзного, республіканського та міжнародних конкурсів, доцент кафедри (2003) Андрій Карпяк за останні роки створив два диски сольної флейтової та ансамблевої музики «Флейта у музиці XXст.» та «Концерт у місті левів», брав участь як соліст у найпрестижніших міжнародних музичних фестивалях в Україні: "Київ-Музик-Фест", "Форум музики молодих" (Київ),  "Віртуози",  "Контрасти",  "Музика Тисячоліття" (Львів),  Фестивалі

сучасної духовної музики (Ужгород), виступав у Херсоні, Дрогобичі, Тернополі, Хмельниць­кому, Рівному, Луганську, Донецьку, Вінниці та ін. Флейтист брав також активну участь у міжнародних музичних фестивалях, майстеркласах, наукових конференціях за кор­доном - у Німеччині, Угорщині, Польщі, Росії. Вперше у Львові музикантом були виконані з оркестром флейтові концерти К.Ф.Е.Баха, С.Меркаданте, П.Чайковського, Ж.Ібера, Ф.Доплера, А.Затіна, Б.Борисенка, В.Бартуліса, виконані сюїта,   фантазії, концерти та твори з оркестром Й.С.Баха, А.Вівальді, В.А.Моцарта, А.Б.Фюрстенау, М.Лисенка, Р.Сімовича, А.Штогаренка, А.Нікодемовича, Б.Фроляк.  Систематичними стають виступи з оркестром філармонії студентів-флейтистів: М.Семотюк, Н.Колтун, В.Лущенка, А.Дражниці, Ю.Гумецької, Ж.Лень, І.Громіш. Створений А.Карпяком ансамбль флейтистів «Шоні Зарен’квартет» здобуває звання лауреата у міжнародному конкурсі, привертає своїм оригінальним стилем виконання увагу сучасних композиторів: колективу присвятили твори О.Козаренко, С.Пілютіков, Л.Сидоренко, І.Небесний, О.Войтенко.

Важливою формою виконавської діяльності кафедри стали проведені у 1997,1998 та 1999 роках концерти найкращих студентів-виконавців, відібраних за підсумками академконцертів та екзаменів а також кафедральні конкурси на краще виконання творів українських композиторів, віртуозних творів для духових інструментів. Значною подією у діяльності кафедри останніх років, крім участі у міжнародних фестивалях, був звітний концерт у філармонійному залі ім. С. Людкевича. Великий успіх супроводжувало виконання студентами Концертів у супроводі симфонічного оркестру Академії. Під ору­дою диригента 3. Остафійчук симфонічний оркестр ЛДМА ім. М. Лисенка у квітні 2002 р. вдало акомпанував у Концертах Альбрехтсберґера для тромбона з оркестром (соліст Я.Садівський, клас викладача В. Лущенка), Моцарта для гобоя з оркестром (соліст Ю.Літун, клас викладача Л. Закопця) та Ш. Давіташвілі для кларнета з оркестром (соліст Т. Ленько, клас професора В. Носова). Майстерність, віртуозність, виразна артистична гра студентів була відзначена при­сутніми на концерті. Цей захід був одним з перших, присвячених 150-річному ювілею Львівсь­кої музичної академії.

Особливе місце у діяльності кафедри посіло систематичне проведення у Львові Міжнародних конкур­сів молодих виконавців на дерев'яних духових інструментах імені Дмитра Біди, виконавців на мідних духових інструментах ім. Степана Ганича, кларнетистів за сприяння фірми Selmer. Успішна організація та високе реноме конкурсів виконавців на духових інструментах завдячують плідній праці Заступника начальника управління культури та туризму Львівської облдержадміністрації, доцента ЛНМА Юрія Корчинського, працівників кафедри.  Львівські конкурси виконавців-духовиків стали визначною подією у музичному житті Укра­їни та сусідніх держав. У музичних заходах беруть участь сотні юних музикантів. Це - представники багатьох країн ближнього та дальнього зарубіжжя.

В останні роки лауреатами різноманітних конкурсів  стають вихованці академії Р.Стефанко, М.Масляк, Д.Гриньов, Д.Максименко (клас професора Цайтца В.Б), І.Кубрак, Ю.Літун, Ю.Хвостов (клас ст.викл. Закопця Л.М.), А. Корче­вний, А. Лемех, А.Дражниця (клас ст. викл.  В.С.Жолубака) А.Сербіна, Д.Тіхонова, В.Курилова, М.Сосновський, М.Семотюк, Н.Колтун, Ю.Гумецька, В.Лущенко, Ж.Лень (клас доцента Карпяка А.Я.), Т.Лень­ко, М.Гречух (клас професора В. М. Носова), Р. Гуда, Г. Чепелюк, О.Денисюк, В.Борецький, В.Добринчук, М.Казимирів (клас доцента Корчинського Ю.В), Л.Бережна, О.Линда, В.Зелінський, Н.Хижий (клас ст. викл. Мар’яша М.В.), О.Савка, М.Поцко, І.Палюх (клас ст.викл. Боднарчука О.Г.), А.Ткачук (клас ст.викл. В.Г.Старка), І.Порада, К.Дунчак (клас професора В. О. Швеця), О.Малинівський, О.Баклаженко, Р.Котик, А.Пукіш, Т.Цяпало, О.Волощук, А.Комар, Р.Вовк (клас проф. Р.М.Наконечного), С.Радзілевич, С.Мельниченко, В.Гаврилів, С.Душнюк (клас ст.викл. С.І.Кисилевича), А.Білий, Т.Кушнір, Я.Стасів, Л.Ліщук (клас ст.викл. Л.О. Меленця), Я.Садівський, Р.Купар, О.Ющук (клас ст.викл. О.Є.Савельєва).

Звання лауреатів у Міжнародних конкурсах вибороли працівники кафедри Володимир Старко(1998) та Андрій Карпяк (1998, 2005).

Однією з перших публікацій львівського духовика, викладача кафедри духових та ударних інструментів А. В. Жубра стала його збірка етюдів для труби (1966). У наступні роки етюди публікували В. Носов, В. Цайтц, В. Семеніченко, В. Швець. Звернення викладачів до науково-методичної роботи є важливим для кафедри фактом. Завершено роботу над двома збірниками «Українська музика для гобоя», перекладами для англійського ріжка та дослідженням проф. В.Цайтца "Духове виконавство у Львові. 1939-1990 роки". Роман Наконечний (з 2006р. професор кафедри) – один зі засновників Гільдії трубачів-професіоналів України, член журі всеукраїнських та міжнародних конкурсів – є автором методичних розробок "Дихання, постановка, опора при грі на трубі" та "Оркестрові труднощі для труби на матеріалі опер українських композиторів". Працівник кафедри Л.Закопець серед творців підручника «Методика обучения игре на гобое».

У листопаді 2001 року сталася важлива подія: вперше був прийнятий до аспірантури випускник кафедри. Серед вихованців кафедри з’являються перспективні музиканти, які мають достатній рівень фахової підготовки та здібності до наукової роботи.

Враховуючи наявність сформованої львівської школи духового виконавства та її вихід на євро­пейську арену, останніми роками і наукова думка на кафедрі більше, ніж раніше концентрувалася на узагальненні досвіду, вивченні технічних особливостей львівського духового виконавства у їхньому історичному аспекті. У цьому контексті значним досягненням слід вважати захист Андрієм Карпяком дисертації на тему "Флейтове мистецтво в музичній культурі Львова (ХІХ-ХХ ст.)"(2002). Доцент А. Карпяк  з 1997р. викладає на кафедрі спеціальні курси Методики навчання гри на духових інструментах та Історії виконавського мистецтва. Він – автор 17 статей у наукових збірниках України, Німеччини, Польщі, один з авторів енциклопедії „Die Musik in Geschichte und Gegenwart“, переклади музиканта для ансамблю  «Encore arrangements for Flute Quartet» опубліковані видавництвом Falls House Press у Сполучених Штатах Америки. У 2005 році захищена кандидатська дисертація  доцентом кафедри (2007) Ігорем Семеновичем Гишкою (автор монографії «Формування амбушура трубача (традиції та базинг)» та 10-ти статей у наукових виданнях) . Вперше у світовій практиці виконавства на мідних духових інструментах  було створено цілісну систему методики формування і вдосконалення амбушура трубача. Праця доцента Гишки І.С. пройшла апробацію у Саутістському університеті штату Міссурі (США) та отримала схвальну оцінку.

 

Клас  ударних  інструментів ЛНМА ім. М.Лисенка

Відомості про підготовку виконавців на ударних інструментах в час заснування вищих музичних навчальних закладів Львова доволі скромні.       У двотомному дослідженні Л. та Т. Мазепи “ Шлях до музичної академії у Львові” згадується лише Франц Фугль, який у консерваторії Польського музичного товариства з 1907 по 1914 роки викладав гру на литаврах та інших ударних інструментах, а також на гобої та кларнеті.

Підготовка виконавців на ударних інструментах в основному велась при військових оркестрах, де барабани відігравали особливу роль ще з часів зародження перших ансамблів військової музики. Є відомості, що перші колективи, які виконували симфонічну музику комплектувалися музикантами – духовиками та  ударниками, які працювали у військових оркестрах.  Цим пояснюється і те, що у Львові, де вирувало музичне життя, в чисельних оркестрах при театрах працювали в основному ударники, які отримали освіту за кордоном (Чехія, Австрія, Німеччина) та в консерваторії Польського музичного товариства. З середини 1940 – х років в оперному театрі почав працювати литавристом колишній вихованець військового оркестру м. Одеси Леонід Олексійович Абрамов (1922-2007), який очолював там групу ударних інструментів аж до початку 90 – х років ХХ ст. Музичної освіти окрім  військового оркестру він не мав, і незважаючи на те, що був ударником високої кваліфікації, працювати на викладацьких посадах не міг, тому історію викладання на ударних інструментах у ЛНМА ім. М.Лисенка потрібно починати з 1948 р., коли виконавців на ударних інструментах почав навчати випускник Київської консерваторії Борис Павлович Шейко (1900 – 1966). Він був  чудовим аранжувальником , автором багатьох перекладів для ксилофона та флейти  а також музикознавцем. – дослідником українських народних музичних інструментів та ударних інструментів народів світу. Паралельно з викладанням у Львівській консерваторії, Б.П.Шейко ще працював у групі ударних в оркестрі Львівської обласної філармонії. В цей час в класі ударних інструментів навчався лише один студент, котрий закінчив консерваторію у 1952 р. Після того довгий час у класі ударних інструментів студентів не було і Б.П.Шейко  навчав гри на цимбалах та диригентів на відділі народних інструментів. В 1964р. другим випускником фаху “ ударні інструменти” став Л.Котляр. Після закінчення він працював у Рівненському музичному училищі. Необхідно відзначити, що репертуар для ударних інструментів у 50 – х – 60-х роках у студентів консерваторії складався з перекладів та обробок для ксилофону. Це були концерти для скрипки В.Моцарта, А.Вівальді, Д.Кабалевського, А.Хачатуряна. В програму входили також скрипкові твори – “ Циганські наспіви” Сарасате, “Чардаш” Монті, “Китайський  тамбурин” Крейслера, віртуозні твори з оперного репертуару а також обробки молдавських та румунських мелодій .  В педагогічний репертуар також включалися етюди для малого барабану  Г. Осадчука, Й. Стойко, В.Снєгірьова. Відповідним був і музичний інструментарій – ксилофон до ноти соль малої октави (щоб виконувати скрипковий репертуар) та малий барабан. У 1965 році клас Б.П.Шейка закінчили два випускники по класу ударних інструментів – О.В.Борзенков та В.П.Бірбін, які стали ведучими музикантами у симфонічному оркестрі Львівської філармонії і практично започаткували комплектацію групи ударних інструментів місцевими кадрами – випускниками Львівської державної консерваторії ім. М.В.Лисенка. У січні 1966 року після смерті доцента Б.П. Шейка, клас ударних інструментів очолив його учень і недавній випускник О.В.Борзенков.  Він надав відчутний поштовх у розвитку школи навчання, постановки гри та техніки виготовлення ксилофонів. Збільшення кількості і різноманітність ударного інструментарію у  симфоніях Д.Шостаковича, С.Прокоф’єва, ораторії Г.Свірідова, кантаті С.Людкевича вимагали все більшої кількості задіяних  ударних інструментів, і як результат – збільшення чисельності виконавців оркестрової групи ударних інструментів. Відчувався великий дефіцит у придбанні а також у якості самих інструментів. Європа вже використовувала дворядні перспективні ксилофони та марімбофони, і тому О.В.Борзенков розпочав самостійне виготовлення ксилофонів і перехід навчання на дворядну систему на ксилофонах та спосіб однакового тримання паличок на малому барабані.  У цей період почали з’являтись нові колективи  джазової  та естрадної музики, тому виникла потреба у висококваліфікованих ударниках. З ростом попиту збільшилась кількість студентів класу ударних інструментів.

З 1967 по 1971р. список випускників класу поповнили М.Костюк (1967) та В.Лан (1969), який з успіхом увійшов до складу  симфонічного оркестру Львівської філармонії і зараз очолює групу ударників. У 1971р. Львівську державну консерваторію ім. М.В.Лисенка закінчує Б.М.Олійник – ксилофоніст – віртуоз. Ще навчаючись у ЛДК він створив спеціально змодельовану ксилоримбу. Після закінчення служби в лавах збройних сил і концертних гастролів, Б.М.Олійник був запрошений на посаду викладача класу ударних інструментів з погодинною оплатою. На той час в класі налічувалось  вже 9 студентів – ударників, що свідчило про зростаючу цікавість до цього фаху. У зв’язку з переходом О.В.Борзенкова у 1975 році на постійну працю до Львівського культосвітнього училища, клас очолює Б.М.Олійник.  На той час він був військовослужбовцем, солістом зразкового 8 Оркестру штабу Прикарпатського військового округу. Ще  навчаючись у Львівському музичному училищі  а згодом -  консерваторії,  Б.М.Олійник  набував навичок  ударника - джазмена в престижних тоді  львівських естрадних колективах, таких, як  диксиленд та естрадний оркестр Палацу Будівельників, великому естрадно-концертному колективі Палацу культури залізничників, де вперше у 1966 році виконав естрадний твір для вібрафона соло з оркестром та в новоствореному знаменитому бігбенді Львівського цирку, з яким мав унікальну нагоду побувати на гастролях у країнах Європи та Африки. Перейнявши настанови та поради свого  викладача О.В.Борзенкова, він власним прикладом почав пропагувати і втілювати в практику зміни способу утримання паличок при грі на малому барабані з традиційно військово-маршової постановки, де обидві руки, враховуючи специфіку виконання під час руху, тримають палички у  різний спосіб, на так звану “паралельну”, коли обидві руки тримають палички однаково і малий барабан перед виконавцем стоїть не нахилений зліва направо, а рівно. У своїх чисельних дискусіях відносно доцільності переходу навчання  в музичних учбових закладах всіх рівнів на паралельну постановку, Б.М.Олійник доводив і наочно демонстрував переваги нового методу. Весь зміст зводився до уніфікованого тримання паличок . Як відомо, основою техніки гри на ударних інструментах є малий барабан, і тому при новій “паралельній” постановці, спосіб тримання паличок є практично однаковим на всіх ударних інструментах: малому барабані, ксилофоні, дзвіночках, маримбі, вібрафоні, та литаврах. При цьому до певної міри вирішувалася проблема з ударниками лівшами. На кінець одна з головних переваг була у самій школі початкового навчання, бо учням молодших класів музичних шкіл було набагато простіше і швидше опанувати нову постановку, ніж традиційну стару. Б.М.Олійник мав досить багато опонентів, серед яких були  доцент класу ударних інструментів Московської консерваторіі В.Снєгірьов та викладач  Київської консерваторіі В.Колокольніков.

Перші роки творчого становлення Б.М.Олійника були особливо напруженими. Постійні  сольні виступи  на ксилофоні у супроводі оркестру та різних ансамблевих колективів додала йому сценічної витримки, яка постійно підтверджувала його високий рейтинг ксилофоніста-віртуоза. У 1976 р. Б.М.Олійник  став лауреатом Другого Всеукраїнського конкурсу виконавців на духових та ударних інструментах. З часом вже у його класі з’являються лауреати та дипломанти регіональних та Республіканських конкурсів. Започаткований викладачем перший переможний крок - особистий приклад музиканта, надав неабиякої наснаги його учням. Праця Б.М.Олійника-педагога стимулювала подальший розвиток класу ударних інструментів, зростає бажання студентів постійно нарощувати рівень свого технічного вдосконалення. 3-й Республіканський конкурс у 1982 р. приніс звання  лауреата студенту ІІІ курса І.Гамзію та звання дипломанта студентці ІІ курсу Г.Вітер. До 1991 р. лауреатами Республіканського конкурсу стали ще четверо студентів класу ударних інструментів. У 1991 р. переможцем Міжнародного конкурсу у м.Києві став син Б.М.Олійника студент І курсу Дмитро Олійник. Список  лауреатів конкурсів усіх рівнів значно зріс за часів незалежності, коли поряд з Всеукраїнськими конкурсами виконавців на духових та ударних інструментах започатковані Міжнародні та регіональні конкурси, де ударні інструменти приймають участь поряд з мідними духовими інструментами. Серед переможців – лауреати І премії В.Веретельник, Р.Беднарський, В.Садовий, котрі стали лауреатами кількох конкурсів.

Враховуючи дефіцит педагогічного репертуару, Б.М.Олійник створює переклади ряду видатних творів для ксилофона, маримби, вібрафона та різних за кількістю ансамблів ударних інструментів. Серед його робіт є методична розробка штрихових прийомів виконання гами на ксилофоні та маримбі для однакового відпрацювання  техніки обох рук, переклади творів для вібрафона, серед яких – “Мелодія” М.Скорика та “Блюз” І.Фролова. Для марімбафона зроблено переклад ІІ Рапсодії “Думка-шумка”. Борис Михайлович створив  ансамбль ударних інструментів, який з успіхом виступав не лише у Львові, а й за кордоном. Ним зроблено ряд перекладів класичної сучасної та популярної музики серед яких М.Вейт “Арагонеська хота”, З.Кротіл “Концертна п’єса”, З.Азведо “Бразілейро” та багато інших. Виступи студентського ансамблю ударних інструментів завжди отримували бурю овацій та схвальних відгуків. Популярність ансамблю ударників зросла ще більше після того як викладачем класу ударних інструментів був запрошений син Бориса Михайловича – Дмитро Олійник – партнер батька у виступах дуету ксилофоністів з оркестром, різноплановий музикант та автор багатьох творів для ансамблю ударних. Високий рівень ансамблевого виконавства значною мірою сприяв появі нових творів, введення нових видів барабанних комбінацій, що досить вагомо вплинуло на популяризацію ударних інструментів та самої школи Б.М.Олійника. У 1989 р. за творчі досягнення Б.М.Олійник отримав звання Заслуженого артиста України. У 1996 р. – вчене звання доцента, а у 2001 р. – професора кафедри духових та ударних інструментів Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка.

 

Концертмейстери

У навчальному процесі та концертній діяльності кафедри завжди значну і активну роль відігравали піаністи-акомпаніатори, від виконавського рівня яких залежали творчі досягнення солістів-духовиків. Іноді до концертних, конкурсних, фестивальних виступів представників духо­вої кафедри долучалися видатні піаністи: Заслужений артист України О. Криштальський, викла­дачі І. Поляк, В. Бонь, О. Рапіта, Л. Павлюк-Павлюченко, Л.Лєвакова, С. Ківа. Вони виступали з найкращими солістами - Д. Бідою, Ю. Зацерковним, В. Носовим, Ю. Смірновим, В. Цайтцом, В. Семеніченком, В. Швецем, В.Антонівим, К. Геннелом, І. Левковичем, Л. Меленцем, Г. Галантою, К. Маргевкою, Л.Бєлінським, Б. Олійником, В. Гінзбургом, Ю. Корчинським, А.Карпяком, В. Старком, В.Давиденком та іншими. Велику роль у діяльності кафедри відіграли досвідчені концертмейсте­ри О.Попіль, Л. Левицька, Р. Штернберг (3асл. арт. Росії), І. Зікрач, X.Карпінська, С. Помірко, Т. Тахтаєва, Л. Коротша, С. Міхайлова, В. Лівшиц, Ю. Ваф'я, С.Гурганова. У останні роки на кафедрі працюють молоді концертмейстери, серед яких дипломанти міжнародних конкурсів Наталя Вакула, Наталя Мартинова, Аліна Ручко, Мар’яна Русак та інші.